Цілий тиждень дивлюся частини цього інтерв’ю та обговорюю з усіма. Настільки воно мене зачепило. Щодо кожного фрагмента можна дискутувати.
Бачу, що у мережі залетів шматок про те, де Павло Маков каже, чому розписувати понівечені броніки - це не ок і не є мистецтвом. Нарешті про це вголос хтось сказав.
Та мене найглибше зачепив фрагмент про Батьківщину-мати, на щиті якої замість серпа-молота повісили герб рік тому. Павло Маков зміг найкраще мабуть з усіх підібрати слова, щоб пояснити, чому так не можна було робити. Пояснюючи, він не міг стримати сліз. Впевнена, якщо вам важить наша культура та є базове розуміння того, що зараз відбувається, то і ви не зможете стриматися.
Та й загалом Павло багато й емоційно розмірковує про культуру та її інструменти. Шкода, що такі інтерв’ю набирають мінімум переглядів.
