Сьогодні рішенням Касаційного господарського суду у складі суддів Кондратової І.Д., Губенко Н.М., Студенця В.І. остаточно позбавлено Довженко-Центр права на доступ до правосуддя. Виходить, що в жодному суді і в жодній інстанції Довженко-Центр не має права захищатися від знищення – так постановив Північний апеляційний господарський суд і, здається, Касаційний господарський суд теж із цим погоджується. Це має стати тривожним дзвінком для інших державних закладів, яким не пощастило бути у підпорядкуванні держави, – по суті, інституції позбавляються субʼєктності і конституційного права на оскарження рішень органів управління.
Водночас, обстоюючи недоторканність та непохибність рішень державних органів, суд не взяв до уваги головний мотив позову: питання збереження та захисту культурної спадщини, що є порушенням статті 54 Конституції України. Адже, будучи виконаним наосліп, оскаржуваний наказ Держкіно призвів би до втрати єдиної в своєму роді колекції українського кіномистецтва, бази знань, відкриттів та інформації, що створена за 30 років існування Довженко-Центру.
Представники Міністерства культури та стратегічних комунікацій мають це розуміння і підтримали застереження й вимоги Довженко-Центру в повному обсязі. Логічно, оскільки політики управління й захисту культурної спадщини виробляються саме в Мінкульті. Погано, що компетентну позицію суд проігнорував.
Понад 2 роки ми з вами боролись за нашу кіноспадщину. Що далі? Невже визнати, що українське кіно – це просто залізні коробки з плівкою, як заявив представник Держкіно в суді?
Однозначно, Держкіно – як і суспільство – не може виграти, якщо Довженко-Центр програє. Це проста істина. Ми не вважаємо результат суду програшем – це радше висвітлення тривожних тенденцій, що розвиваються і міцніють в управлінні державою та судочинстві.
Доки Довженко-Центр існує, ми продовжимо говорити про цінність, збереження і розвиток української культурної спадщини з тими, хто може чути, розуміти і справді в цьому зацікавлений.
Дякуємо кожній і кожному, хто підтримував і підтримує, розуміє, вболіває і сприяє розголосу. Дякуємо нашим адвокаткам!Боротьба за українське кіно триває – щоб колись повернутися до розвитку і творення. Так було і буде. Нам своє робити.
Інтертитр: «Хліб» (1930), реж. Микола Шпиковський
