Трохи рефлекс з приводу чергового рос йського сер алу а-ля Бр гада , який дивним чином...

Трохи рефлексії з приводу чергового російського серіалу а-ля «Брігада», який дивним чином став популярним в Україні під час війни.

Особисто я у вільний час дивлюсь «Позолочене сторіччя» та планую передивитись «Пліткарку», але абсолютно зрозуміло, що частині глядачів подобається дивитись на щось схоже на їх реальність. А реальність українського та російського спального районів дуже схожа. Особливо коли це подається як «історії з 1990-х».

Якщо бути відвертим до кінця, то кілька років тому я дивився російський серіал про світське життя москвичів, бо там життя та проблеми були більш схожі на мої, чим життя та проблеми Блер Уолдорф (хоча я все ж всі ці роки думаю, що живу в адаптації «Диявол носить Prada»). А українське телебачення, на жаль, пропонувало контент про потєшних хохлов з села чи ще якесь «мило» про сімейні драми. Серіалу про київський креативний клас чомусь не знімали.

Найбільше мені відгукнулись «Перші ластівки». Там був вайб сучасного українського міста.

І тут дуже влучно написали колеги з Культурної Прачечної: «…іронія дня. З одного боку, усі ми пів року тому бігали з криками «нащо виділяти гроші на серіали, коли війна?». З іншого, сьогодні дружно обурюємося, що українці дивляться російський серіал (тим самим ще більше популяризуючи його — замкнене коло). Але щоб не дивилися серіал про російських гопників треба зняти серіал (а краще - серіалИ) про українських гопників. Іншого способу немає. Хороший чи поганий серіал — це вже питання другорядне, зате будемо обговорювати своє.

Звісно, можна згадати, що є, наприклад, «Гострі картузи» з Кілліаном Мерфі. Могли б його дивитися. Але то про британських гопників з чужою нам естетикою. А тут зрозуміла мова, знайомі інтер'єри хрущовок та спортивні костюми, які були у кожного».